Студенти Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка, що є учасником Проекту сприяння академічній доброчесності в Україні – SAIUP, зініціювали серію інтерв’ю із успішними випускниками ІМВ про доброчесність, успіх та те, як чесно досягти професійних здобутків.

Публікується з дозволу авторів. Оригінальний текст статті тут https://www.facebook.com/saiup.iir/posts/220211225244127

 

Інтерв‘ю з Жовквою Ігорем Івановичем

Кожного року приближення сесії спонукає студентів до все хитріших способів списування і випадки академічної недоброчесності частішають. Саме тому напередодні літньої сесії ми розпочинаємо серію інтерв’ю з успішними випускниками Інституту міжнародних відносин, які досягли значних висот завдячуючи власним надбанням в навчанні.

Першим поділитися власним досвідом дотримання принципів академічної доброчесності погодився Жовква Ігор Іванович – керівник Головного департаменту зовнішньої політики та європейської інтеграції Адміністрації Президента України та випускник спеціальності «міжнародні відносини».

Ви закінчили магістратуру в 2001 році. Чи стояло тоді питання про академічну доброчесність так гостро, як сьогодні?

Зараз проблема академічної доброчесності обговорюється набагато більше, ніж за часів моїх студентських років. Адже і сам термін «академічна доброчесність» відносно новий. Звісно, раніше списування, плагіат та запозичення чужих робіт були не настільки поширеними, оскільки не було такої кількості доступних джерел та електронних пристроїв, необхідних академічно недоброчесному студенту. Саме тому студенти здебільшого розраховували на власні сили.

– Чи були на Вашому досвіді ефективні засоби покарання за недоброчесність під час навчання? Які пропозиції Ви маєте щодо покращення дієвості системи покарань?

Ефективних засобів покарань, як таких, не було. В разі виявлення джерела списування (конспекту чи підручника), викладач їх вилучав, а студент міг отримати нижчий бал. Як мінімум, мав довести самостійне володіння відповідними знаннями.
На жаль, українці в своїй ментальності мають схильність до проявів недоброчесності, тому з нею боротися важче, ніж у випадках західних країн. На власному багаторічному досвіді викладання (у Дипломатичній академії імені Геннадія Удовенка та Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова) переконався у дієвості ряду методик. Студенти мають право користуватися власним конспектом по авторському курсу лекцій, але він не дає чітких відповідей на питання й все ж змушує студента думати. Але під час перевірки фактичного матеріалу забороняється користування будь-якими допоміжними джерелами та спілкування з одногрупниками. Такий підхід до перевірки знань студентів мінімізує ймовірність списування.

– Чи сприятиме створення різноманітних освітніх систем, програм, кодексів щодо забезпечення академічної доброчесності її дієвій реалізації серед студентів? Чи зможуть вони, все-таки, ефективно вплинути та змінити їхні етичні цінності?

Впевнений, запровадження у навчальну програму курсу з академічної доброчесності або академічної культури сприяв би популяризації цього поняття та його затребуваності у професійному житті. Цей курс був би особливо корисним для студентів молодших курсів.

– На Вашу думку, чи можна виправдати недоброчесність прагненням досягти кращого і швидшого результату?

Студенти часто посилаються на сильне академічне навантаження або зайнятість поза межами навчання, виправдовуючи свою недоброчесність. Звісно, таке виправдання не є доречним, оскільки успішний студент, який вирішує поєднувати інститут з практикою, не повинен жертвувати якістю навчання. Практика за фахом є позитивним аспектом, тому що отримані на практиці знання часто допомагають студенту в його теоретичному навчанні. Але вона не дає підстав нехтувати принципами доброчесності.

– Чи вважаєте Ви, що дотримання принципів доброчесності у навчанні (під доброчесністю маємо на увазі відсутність порушень на кшталт плагіату, купівлі робіт, використання та привласнення чужих текстів, списування, хабарництво тощо) допомогло у Вашій професійній кар’єрі? Якщо так, то яким чином?

З мого власного досвіду: основним здобутком навчання стало оволодіння навичками швидко знаходити та критично аналізувати інформацію. Саме ці навички стали особливо корисними у моїй професійній кар’єрі. Розраховуючи лише на власні сили, студент вчиться самостійно працювати та оцінювати інформацію, чого не скажеш про недоброчесного студента. Оскільки списуючи/вдаючись до плагіату, студент не приділяє уваги змісту знайденої інформації й не оцінює її критично, що, зокрема, позбавляє його навичок критичного мислення.

– Як Ви вважаєте: чи сучасний висококонкурентний ринок праці актуалізує потребу у дотриманні вимог академічної доброчесності серед майбутніх професіоналів? Поясніть свою відповідь.

Сучасний ринок праці все більше звертає увагу на доброчесність майбутніх працівників. Як приклад – Public Integrity Council (Громадська рада доброчесності), котра аналізує профіль кандидата на посаду, зокрема його відповідність професійній етиці та принципам доброчесності. Так само будь-який роботодавець, переглядаючи інформацію про діяльність апліканта в громадській та інших сферах, рекомендації попередніх роботодавців, робить висновки про його доброчесність. Вона проявляється не лише у професійній діяльності.

– Якими були би Ваші поради сучасному поколінню студентів у конструюванні їх підходів до навчання? На чому варто сконцентруватись, як вибудувати пріоритети тощо?

Я би радив студентам віддавати 70% уваги, часу та зусиль теоретичному навчанню й 30% – практичним навичкам. Крім того, сучасні навчальні програми, що передбачають меншу кількість лекцій, але більшу кількість семінарів та годин для самостійної роботи, дають можливість поєднувати теорію з практикою та встигати вчитися, не вдаючись до академічної недоброчесності.