Оригінал статті у PDF

Нещодавно відбулася презентація довідника з академічної доброчесності для школярів та серії інфографіки «Зрозуміло про плагіат». Довідник підготували фахівці Харківського національного університету імені Василя Каразіна в рамках Проекту сприяння академічній доброчесності в Україні SAIUP.

Над цим проектом працювали і фахівці, і студенти, й навіть школярі – розповідає керівник відділу Центру зв’язків з громадськістю ХНУ імені Василя Каразіна Ольга Гужва. Тому книжка написана простою, зрозумілою мовою. Автори наводять приклади плагіату та як його можна уникнути, пропонують алгоритм роботи з інформацією, правила цитування. Довідник містить шість розділів: «Що таке академічна доброчесність?», «Що таке плагіат?», «Чому це погано?», «Плагіат на практиці», «Як уникнути плагіату», «Відповідальність за плагіат». Нині триває робота щодо вдосконалення посібника, і, за словами Ольги Гужви, його авторам важливо почути думки та зауваження освітян.

Як влучити мотикою в сонце

Автори видання одразу зазначають: лише інституційних норм контролю та санкцій для регулювання будь-яких форм академічного шахрайства (зокрема, й плагіату) недостатньо. Саме тому важливо, щоб традиції та норми доброчесної поведінки формувалися вже у школі.

Протистояння шахрайству в науці часом прирівнюють до кидання мотикою з метою поцілити в сонце, маючи на увазі, що повністю це явище викорінити дуже складно і завжди знайдуться особи, які намагатимуться ді­статись наукових «вершин» нечесним шляхом. Однак «кидати мотику», без сумніву, варто, адже найчастіше корупція, шахрайство та їх толерування в судах, лікарнях, державних установах тощо починаються саме зі студентського та шкільного плагіату.

У довіднику наголошується, що ні в школі (навіть в її старших класах), ні на першому курсі університету учень чи студент зазвичай не отримує чітких порад щодо того, якими саме принципами він має керуватися під час виконання письмових робіт чи інших самостійних завдань. Відтак проблема плагіату, що тривалий час не вважалася проблемою і не обговорювалася відкрито, набула таких масштабів, які призвели до невизначеності стосовно того, що є нормою, а що – порушенням академічної доброчесності.

Поширення різних форм академічного шахрайства – не тільки українська проблема, це – світова тенденція, основними формами якої стають списування, плагіат та недоброчесна поведінка задля отримання оцінок. Розвиток інформаційних технологій, спрощення доступу до пошуку інформації в мережі інтернет призвели до активного розвитку так званого інтернет­плагіату. На жаль, представники академічної спільноти є найактивнішими поціновувачами плагіату та інших форм академічного шахрайства.

Про стан справ з плагіатом у студентському середовищі свідчить соціологічне дослідження «Академічна культура українського студентства: основні чинники формування та розвитку», яке в 2015 році провів Східноукраїнський фонд соціальних досліджень спільно з Інститутом соціально­гуманітарних досліджень Харківського національного університету імені Василя Каразіна.

Його результати доводять, що 67% студентів вступають до українських ВНЗ без домінуючої мотивації отримувати професійні знання. Також у процесі навчання сформувалася стала тенденція до переорієнтації значної частини студентів зі здобуття знань на здобуття формальних атрибутів освіти (дипломів). Лише у 14% – стійка орієнтація на професійну діяльність за отриманим фахом, а 54% узагалі не мають наміру працювати за спеціальністю. 76% студентів залучені до недоброчесних колективних практик під час складання іспитів, а 67% систематично використовують таку форму академічного шахрайства, як списування. Переважна більшість (понад 90%) студентів використовують плагіат у тій чи іншій формі, 23% зазначають, що на їхньому факультеті трапляються випадки отримання оцінок за послуги або гроші.

 

Шкільний кодекс доброчесності

На думку розробників довідника, гарним способом виховання академічної чесності зі шкільної лави може стати введення шкільного кодексу доброчесності.

Для багатьох груп людей – державних службовців, лікарів – саме етичні кодекси є точкою відліку, основою, на якій будуються професії.

Кодекси призначені не для «поганих» людей, а для тих, хто хоче діяти етично. «Погана» людина не завжди дотримується кодексу, в той час як більшість дотримується етичних орієнтирів у складних або суперечливих ситуаціях.

Мета шкільного кодексу доброчесності полягає у сприянні формуванню спільноти довіри, яка буде підтримувати досягнення учнів.

Учням варто пояснити, що списування – це «ведмежа послуга», якою не можна заслужити ні дружбу, ні популярність. Школярі, які дають списувати, «допомагають» своїм однокласникам ухилитися від самостійної роботи та творчого пошуку.

У кодексі варто записати, що місія школяра – навчатися, здобувати вміння та навички, які знадобляться в майбутньому і допоможуть розвивати країну. І зазначити, що школяр бере на себе зобов’язання поважати інших, їхні ідеї, думки та переконання, поважати чужу власність (зокрема інтелектуальну) тощо.

Стандарти шкільного кодексу передбачають також правила щодо неприйнятних дій з боку учнів. Це:

– списування або надання іншим можливості списувати інформацію з чужої або своєї праці;

– використання недозволених матеріалів і методів, зокрема – навчальних посібників і шпаргалок;

– навмисна відсутність у день здачі проекту чи контрольної;

– купівля або продаж вирішення завдання у людини чи технологічного ресурсу (як­от сайти, де продають готові реферати) тощо.

Також можна ввести таку практику: прикріпляти до виконаної роботи стікери із власним підписом та фразою «я даю слово».

Фраза «я даю слово», написана в кінці будь­якої шкільної роботи, є скороченням висловлювання «я даю слово, що я виконав цю роботу самостійно і не отримував допомоги при виконанні».

 

Визначення плагіату

Плагіат – це привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття чи винахід.

На сайті Оксфордського університету пропонується таке визначення цього явища: «Плагіат має місце, коли хтось видає роботу або ідеї іншої особи за свої власні, без згоди або за згодою цієї особи, та включає їх до своєї роботи без вказівки на джерело. Під це визначення підпадають усі опубліковані й неопубліковані матеріали в рукописній, друкованій або електронній формі. Плагіат може бути навмисним, необережним або ненавмисним».

На практиці в учнівських і студентських роботах плагіат буває дослівним (коли текст першоджерела переписується без істотних змін), мозаїчним (компіляція декількох джерел та перефразування окремих слів, у якій не зрозуміло, де закінчується джерело і починається коментар автора) та у вигляді неадекватного переказу (змінюються лише кілька слів).

Але варто також знати, що згідно зі ст. 10 Закону України «Про авторське право та суміжні права» не буде плагіатом використання загальновідомих знань та фактів, ідіом, широко розповсюджених ідей або визначень, творів народної творчості, офіційних документів тощо.

Довідник також містить багато корисних порад – як правильно цитувати, як зробити посилання.

Його автори розповідають, що цитати найчастіше виділяють за допомогою лапок, а після кожної цитати треба вказувати джерело, з якого її взяли.

У науковій статті мають бути посилання на джерела та список використаних джерел. Посилання у тексті потрібно робити тільки в квадратних дужках, наприклад [1], [1; 6], де цифри 1 і 6 відповідають порядковому номеру праці або джерелу у списку використаних джерел.

 

Усе таємне стане явним

Автори посібника попереджають: будь-яка спроба отримати оцінки чи наукове звання за допомогою шахрайства рано чи пізно перестане бути таємницею.

Прикладів, коли посадові особи втрачають роботу, а вчені – наукове звання із­за плагіату, дуже багато. Зокрема, у 2012 році Будапештський університет позбавив звання доктора наук президента Угорщини Пала Шмітта. У 2013 році Дюссельдорфський університет позбавив наукового ступеня міністра освіти і наукових досліджень Німеччини Аннетте Шаван. В обох випадках посадові особи змушені були залишити свої посади в результаті широкого суспільного розголосу.

У Німеччині існує навіть Музей плагіату – museum­plagiarius.de. Він розташований у місті Золінгені й має понад 350 оригінальних продуктів і їх зухвалі підробки.

 

Не бійся!

Кожен школяр також знайде у довіднику і позитивні причини не вдаватися до плагіату. Навіть коли обмежений у часі і важко втриматися від спокуси завантажити реферат з інтернету, варто пам’ятати, що це призведе до того, що учень не здобуде знань і навичок, які знадобляться йому в житті.

Автори радять читачу бути сміливим і впевненим у собі, висловлювати власну думку, не боятися критики або зауважень. «Звісно, є люди, які настільки бояться критики, що намагаються взагалі не висловлювати власних думок, – кажуть вони. – До чого це призводить? Звісно, лише до негативних наслідків. Таких людей легко обманути, вмовити погодитися з несправедливими, а іноді – шкідливими, думками та ідеями. А якщо таких людей у суспільстві багато? Уяви, яким буде це суспільство».

Відмова від плагіату – одна з ознак самостійної, сильної, впевненої в собі особистості. Самостійна людина сама визначає свій життєвий шлях, ухвалює важливі рішення, сміливо рухається вперед, розвивається. Майбутнє належить саме таким людям.

 

Світлана ГАЛАТА,

«Освіта України», №7, 27 лютого 2017 року